Громадська організація "Відповідь"

У кожному, навіть найменшому містечку, стоїть принаймні один гральний автомат. У обласному центрі їх – понад тисячу двісті -  (зазвичай там, де найбільше скупчення людей) їх навіть більше, ніж продуктових магазинів, і вже точно більше, ніж аптек.

Залежні від азарту люди просиджують у тих залах цілі дні, а то й доби. Крім залежності, у них знижуються моральні бар’єри – багато хворих визнають, що вони з легкістю можуть скоїти злочин, якщо отримають за нього гроші. Цікавий факт: у жодному гральному залі ви не знайдете вікон – це для того, аби гравці не могли помічати зміни пори дня. А в ігрових клубах Лас-Вегаса немає навіть годинника. Кожна деталь цих тенет ретельно продумана, і психологічний аспект тут займає чи не найперше місце.

Проблема лудоманії (психотерапевтичний термін для означення залежності від азартних ігор) розвинулася до неймовірних розмірів, але серед пересічних громадян мало таких, хто про це чув. Навіть медичного шифру в записах наркологічних центрів для статистики цієї хвороби поки-що немає.

Хоча в той же час чума з неймовірною швидкістю розповсюджується на все нові та нові верстви населення. Наприклад, якщо колись гра в рулетку та покер вважалася привілеєм багатих і бандитів, то тепер у їхні різновиди грають і школярі, і пенсіонери, і студенти, і молоді підприємці, і робочі, і навіть середнього віку жінки.

Нещодавно відбувся круглий стіл на тему «Лудоманія - замовчувана залежність» у ресторані «Тернопіль», який провела громадська організація «Відповідь», де спеціалісти – головний лікар обласного комунального наркологічного центру, кандидат медичних наук Юрій Шугалей, практикуючий психолог Василь Цьомко, юрист і керівник ГО «Відповідь» Іван Мудрий, отець Тернопільсько-Зборівської єпархії Української Греко-Католицької Церкви, доктор наук Віталій Козак, особистий секретар Архієпископа Православної Церкви Київського патріархату отця Іова (Павлишина) та пастор євангельської церкви «Відродження» Богдан Мудрієвський - обговорили актуальні питання, пов’язані з нововиявленою хворобою. У залі також були присутні журналісти.

- За допомогою енцефалограми дослідники встановили, що в лудомана відбуваються такі зміни в мозку, як у хворого на епілепсію, - стверджує Юрій Степанович Шугалей. – Ігроманія – важковиліковна хвороба, яка за симптоматикою мало відрізняється від інших адикцій, проте може виявитися навіть небезпечнішою.

- На відміну від людей із нарко- чи алкозалежністю, лудомани часто схожі на цілком нормальних, здорових людей, і їх важко вирізнити з-поміж натовпу, тим паче, що багато із них виглядають досить пристойно, мають хороші роботи, - говорить отець Віталій Козак, - хоча насправді це не так. Вони вважають себе вільними робити, що їм заманеться, але їхня примарна свобода закінчується, коли їхні очі засліплює блиск яскравих мигалок і ілюмінацій, якими обладнані вітрини гральних залів і самі «однорукі бандити».

Юрій Степанович погоджується із отцем і додає:

- Хибною є думка, що під вплив гральних автоматів потрапляють лише молоді, морально нестійкі особи. Лудоманами стають навіть дорослі, сімейні, працюючі люди. І в кожного свої причини. Проте наслідки приблизно однакові. У моїй практиці була історія, коли старший чоловік (поза 60 років) прийшов до мене й попросив якось його вилікувати. Він розповідав, як глибоко впав, і для більшої переконливості розгорнув на столі білу хусточку. Там були золоті зубні коронки. «Це мої, - пояснив він. - І я готовий їх продати». Зовні цей чоловік не скидався на хворого. У нього була непогана посада, родина. І все ж він не міг протистояти такій на перший погляд простій, дитячій «забавці».

- Ось що мене сьогодні особливо вражає, так це черги біля гральних автоматів, - посміхається практикуючий психолог Василь Цьомко. – Люди бачать, як їхні попередники програють свої гроші, і все одно вперто сподіваються на «удачу». Тож уражених цією страшною хворобою стає все більше та більше.

Як на мене, основних причин розвитку епідемії лудоманії є дві: особисте оточення хворого; невнормованість грального бізнесу. Тому, щоби вирішити проблему, потрібно робити комплексні кроки. Хворому – звертатися до експерта, який допоможе розібратися йому з його бідою, визначити причину, а інколи навіть і змінити оточення. А на рівні держави чи принаймні локальної влади вирішити питання із стандартизацією ігрового підприємництва.

Присутнє на заході духовенство з надзвичайною стурбованістю долучилося до обговорення. Незалежно від відмінності їхніх конфесій, отці та пастор були однодумними.

- Лудоманія – це передусім залежність, а кожна залежність – це гріх. Церква ненавидить гріх, але любить людину. Кожен із нас має співчувати та допомагати хворій людині. Ми маємо розуміти, що неміч людська – вона вічна. Але ми покликані боротися. А також розуміти, що будь-яка свобода не може робити людину нещасною. Є дві різні свободи – свобода грішити (не що інше, як рабство гріха) та свобода від гріха. Я переконаний, - каже отець Віталій, - що варто вибирати останню. Що ж до держави - вона повинна забезпечити дотримання вікового цензу; проконтролювати, щоби для гральних закладів були відведені спеціальні місця.

- Свята Матінка-Церква виступає проти грального бізнесу. Адже людей, які до нього прилучаються, засмоктує страшна залежність, яка веде їх у пекло. Ми не можемо не протестувати проти розвитку такого страшного виду бізнесу, - недвозначно маніфестував позицію Православної Церкви Київського патріархату отець.

- Ми зібралися сьогодні, щоби використати владу, яку маємо, і хоча би щось змінити в нашому суспільстві – говорить пастор Богдан Мудрієвський. – Ми не можемо змінити оточення усіх хворих, проте ми можемо вплинути на ситуацію в місті.

Адже масовість і доступність ігрового бізнесу провокує людей грати, ґвалтує їхню свідомість. Тому ГО «Відповідь» написала відкритого листа із підписами глав усіх конфесій, якого передала мерові та голові облдержадміністрації, а також керівникам усіх партій та фракцій, які присутні в міській та обласній радах, про необхідність вжити радикальних заходів стосовно гральних автоматів у нашому місті. Сподіваюся, громадськість міста долучиться до нас, і ми переможемо.

Обговоривши моральний бік проблеми, учасники повернулися до юриста, який зачитав вражаючу статистику, у якій йшлося, що навіть «найчистіший» автомат приносить своєму власнику понад 800 доларів у місяць, що дає йому змогу ставити новий навіть у тому випадку, якщо попередній демонтують. Але він упевнено додав: 

- Українська юридична практика поки не знає випадків, коли би залежний від гральних автоматів судився із їхніми власниками, вимагаючи відшкодування за моральну шкоду, наприклад. Але якби знайшлися такі сміливці, я переконаний, знайшлися би і юристи, готові відстояти їхні права в суді.

Надія Гербіш

 

Шановний журналісте!

15 жовтня, об 11.00. у ресторані «Тернопіль» («червоний» зал) ГО «Відповідь» проводить круглий стіл на тему «Лудоманія – замовчувана залежність». Запрошені спікери – спеціалісти психіатрії, психології, юриспруденції, а також представники духовенства.

Громадська організація «Відповідь», заручившись підтримкою глав усіх християнських конфесій області, просить вас допомогти у висвітленні та вирішенні надзвичайно актуальної сьогодні проблеми лудоманії – психотерапевтичної залежності від гральних автоматів.

Сучасна ситуація із надактивним функціонуванням закладів грального бізнесу, у тому числі гральних автоматів із грошовим або майновим виграшем у області та в місті Тернополі зокрема викликає неабияку стурбованість.

Коли йдеться про людей, у яких ця замовчувана залежність (яка, за даними відповідних медичних закладів не менш стійка та небезпечна, ніж алкогольна чи наркотична), відбирає психічне здоров’я, матеріальні статки, сім’ю, друзів, а часто навіть штовхає на скоєння злочинів, не можна мовчати.

Основними «клієнтами», а, відповідно, і джерелом фінансових надходжень цього виду діяльності є діти, молодь, чоловіки середнього віку – люди, які або переживають перехідний період формування особистості чи проходять якийсь кризовий період свого життя. Наслідком їхнього втягування у гральний бізнес є моральна деградація підростаючого покоління, втрата ними життєвих орієнтирів, загострення стосунків батьків і дітей.

Проблема з тотальним розширенням мережі закладів грального бізнесу та залученням все нових і нових жертв до пут новоствореної адикції перестає бути просто черговою соціальною проблемою. Лудоманія набуває характеру соціальної епідемії.

Бізнес із переважно неукраїнським капіталом шалено розвинувся за останні декілька років. Зазвичай гральні зали функціонують на перших поверхах житлових приміщень, у місцях масового скупчення людей, поблизу дитячих закладів, автовокзалів, ринків, шкіл, інших навчальних закладів. Їм відведені найпривабливіші з економічної точки зору місця, і навіть у маленьких містечках їх часто-густо рівно стільки, скільки продуктових магазинів, і більше, ніж аптек! Навіть незважаючи на те, що, за даними Єдиного ліцензійного реєстру України, у Тернопільській області практично немає ліцензій із правом проведення азартних ігор.


Для того, щоби боротися з цим злом, громадська організація «Відповідь» зібрала понад 5000 підписів громадян, заручилася підтримкою священнослужителів, написала відкритий лист і звернення до керівництва міста та області. Проте, ми також розуміємо, який надзвичайний вплив мас-медіа має на свідомість людей, тому просимо вашої підтримки.
ГО відповідь знімає документальний фільм про ігроманів.
Якщо потрібна будь-яка інша інформація для висвітлення цієї проблеми у вашому ЗМІ, ми будемо раді її надати.

ГО «Відповідь»

 

Билозир жалуется, что ей угрожают однорукие бандиты, а БЮТ тормозит

Народный депутат Украины, член президиума партии «Единый центр» Оксана Билозир вчера на пресс-конференции в Ужгороде пожаловалась, что в Верховной Раде «бютовцы» тормозят ее законопроект об урегулировании ситуации с игровыми автоматами.

Оксана Билозир рассказала, что подала законопроект об игровых автоматах, зависимыми от которых в Украине становятся, по словам депутата, дети и пенсионеры.

«Комитет по вопросам промышленной и регуляторной политики и предпринимательства, который возглавляет член фракции БЮТ Наталья Королевская, отложил мой законопроект на неопределенный срок, пока подадут другие депутаты, чтоб сделать обобщенный вариант», – жалуется Билозир.

Певица также отметила, что за такие инициативы уже получала угрозы.

ЗИК

11 Сентября 2008 10:15

Організатори: громадська організація «Відповідь» спільно з християнською церквою «Осанна»

Курс «Зміни своє життя»

 Теми семінарів:

Спікер: Петро Романович Сельський, начальник навчально-наукового відділу незалежного тестування знань студентів, доцент кафедри патологічної анатомії Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, пастор церкви «Осанна»

 1.Венеричні хвороби. Хіба все насправді так страшно?

2. Аборт – вбивство чи необхідна операція?

3. Наркотики і я.

4. Алкоголь – пити чи не пити?

5. Суїцидальні настрої – звідки вони беруться і чи всі зобов’язані їх пережити?

 

Спікер: Іван Олегович Мудрий, юрист, журналіст, керівник ГО «Відповідь»

1.      Мої мрії – пуста трата часу чи основний фактор, який формує моє майбутнє?

2.      Чи захищає мене закон?

3.      Я хочу відкрити власну справу. Як це зробити?

4.      10 заповідей успішної людини

 
Спікер: Надія Тарасівна Гербіш, прес-секретар ГО «Відповідь», головний редактор газети «Відповідь», ведуча телепрограм «Справжня ціна», «Відповідь», член національної спілки журналістів України

 1.     Адекватна самооцінка (формування позитивної я-концепції)

2.     Секс і міжстатеве спілкування

3.     Лудоманія – замовчувана залежність

4.     Навчання і здобуті знання – чого вони сьогодні варті?

5.     Фізична неповноцінність – остаточний вирок?

 

місце проведення - Збаразьке професійно-технічне училище-25, актовий зал

час проведення - середа-четвер о 8.30

тривалість - вересень-грудень

аудиторія - студенти І-ІІІ курсів ПТУ-25

Создайте свой билборд

У Тернополі знайшли незаконні гральні автомати


Три випадки встановлення гральних автоматів без дозволів виявили нещодавно податківці.

Чотири автомати вилучили в тернопільського підприємця, сім – в теребовлянського, а ще вісім – в хоростківського, повідомили в обласній податковій адміністрації (ОДПІ).

Факт здійснення грального бізнесу тернополянина без наявності спеціальних дозволів, тобто патенту, і ліцензії виявили співробітники головного відділу податкової міліції ОДПІ, — розповідає заступник начальника – начальник штабу УПМ ДПА в області Олег Дяків. — В результаті перевірки незаконно встановлені гральні автомати вилучили. Орієнтовна вартість вилучених гральних автоматів становить 35 тис. грн.

Наразі податківці проводять збір матеріалів про адміністративне правопорушення.

А співробітники відділу теребовлянської податкової міліції встановили два факти здійснення грального бізнесу без наявності ліцензій та торгових. У підприємця з Теребовлі вилучили сім гральних автоматів орієнтовною вартістю 35 тис. грн. А в підприємця із Хоросткова вилучили вісім гральних автоматів. Орієнтовна вартість їх - 40 тис. грн.

У обох випадках податківці склали протоколи про адмінправопорушення. А матеріали справ направили до суду.
Тернополь 2008-09-02 11:23:12

Мирослава КАРМЕЛЮК
8(097)7498098
http://20minut.ua/news/130726

Коли я готувала фотографії в газетний номер про гральні автомати, то натрапила на декілька цікавих думок – вони валялися прямо там, на дорозі.
Люди, які щодня проходять попри ці збіговиська демонів і бомжів, які щодня спостерігають картину спадання в прірву старих, молодих, жінок, чоловіків – усіх, кому приманка з гачком зачепилася за губу і розтя-агує її куди-вже-ширше, - не помічають нічого!!! Вони не розуміють, ЧОМУ гральний бізнес – це небезпечно, вони не обурюються, споглядаючи, як десятирічне хлоп"я з п’ятачком у руці й запаленими якимось інфернальним вогником оченятами забігає в гральний зал, а за ним – самі по собі – зачиняються двері. Можливо, назавжди…
Люди не хочуть помічати чужої біди – коли вона їх не стосується. Моя хата скраю – хай навіть той край і проходить пліч-о-пліч із краєм гральної «точки» - але то моя хата, а то «точка», і хай собі мастять голову ТІ, кого то вже стосується. Мене то омине, я мудріший. Але на мудрішого знайдеться краще замаскована приманка, і тоді вже решти не стосуватиметься ЙОГО горе. І так до безкінечності…
Країна вічнозелених помідорів і байдужих, до крайнощів байдужих людей…
Небайдуже було лише тим, до чиїх закладів я заходила з камерою і диктофоном – щоби виловити кадри з неповнолітніми лудоманами. О, ті говорили голосно. Тим байдуже не було.
У них була власна, неаргументована, але дуже чітка позиція з приводу залежності від гральних автоматів. І вони її відстоювали.
Більше того, вони навіть не хотіли вислухати мою: закривали переді мною двері, просили вимкнути фотоапарат, і якби не моя «крута ксіва» взагалі би витурили дуже далеко.
Проте, мені все ж вдалося поспілкуватися з деякими дітьми, які сиділи в залі, та з касиркою. Усі вони були непривітними, заляканими, наїжаченими. Просили не наводити на них податкову.
Але до чого тут податкова?
На маленькому відрізку в чотириста метрів від центру до автобусної я зустріла понад 15 «точок». Нарахувала понад 40 лудоманів (і це близько четвертої години дня!). ЇХ – багато. Нас – мало. Якщо говорити відверто, то в той день я була сама – з тої горсточки людей, які ще переймаються такими «дрібницями».
Будь ласка, допоможіть знайти ще хоч жмутик однодумців до компанії!!!
Надія Гербіш

Відео про Анжелку
Стаття про Анжелку

Отже, реквізити для зарахування на картрахунок клієнта (у гривнях)

Банк: Приватбанк

Суть платежу: пожертвування

Підстава платежу: особовий рахунок

Одержувач: ПІП - Почекайло Анжела Петрівна
індетифікаційний номер - 2874215702

Номер карточки одержувача
6762462035692505

Хто уважно слідкує за нашими анонсами, знає, що ми затято боремося за те, щоби винести гральний бізнес за межі нашого міста. Організовували акції, збирали підписи Тернополя на Театральному майдані, готуємо документальну телепрограму та газету на цю тему. Навіть написали відкритого листа до керівників міста та області.
Відповідь прийшла. Типу вони нас не ігнорували, але й співпрацювати не збираються. Може, давайте поможемо виявити те, чого працівники прокуратури, на жаль, не побачили!!!

Секс

У шлюбі чи поза ним?

Усі хочуть бути щасливими. Ми орієнтовані на надбання, зростання, перемоги. І це нормально - бо тяга до успіху закладена в нас Богом. Але що робити, коли приходить несподівана втрата? Адже тоді здається, що життя втрачає сенс.
Лише уявіть, що би трапилося з вами, якби внаслідок якогось сліпого випадку, хвороби – зрештою, яке це має значення, внаслідок чого – одного дня ви втратили руку, ногу, зір, слух, можливість рухатися?
Мабуть, це перетворилося би на справжню трагедію. Багато людей після важкої втрати так і не повертаються до повноцінного життя. Комплекс меншовартості стає запорукою депресії на все подальше життя. При спілкуванні з такими людьми легко вловити якусь підсвідому вразливість, невиправдане почуття другосортності. Ще страшніше, коли люди, не в силах змиритися з таким станом речей, починають зловживати алкоголем, усамітнюються, черствіють. Проходять роки, і колись життєрадісний оптиміст перетворюється на понурену, недбало одягнену людину з пустотою в колись живих, сяючих очах .
Як пастор, я неодноразово зустрічаюся з людьми, чиї думки зайняті лише власною бідою, - вони зламані, придавлені психологічно. Вразила одна, ідентична в усіх випадках, проблема: причина їхнього стану – не сама трагедія, через яку довелося пройти, а нездатність перемогти відчуття втрати.
Люди в розпачі запитують: чому Бог це дозволив? Невже така доля людини, визначена Всевишнім Творцем?! Чи є вихід із цієї біди?!
Відповідь завжди є.
У першу чергу потрібно усвідомити, що Бог, створивши людину, Бог, який називає Себе Батьком і Творцем, не може бути зацікавленим у людських стражданнях, депресіях, поразках.
Господь любить людей і сподівається побачити їхній успіх, їхні досягнення.
І якщо навіть Він дозволив проблемі виникнути у житті людини, то Він знає і вихід з неї. І кожна людина спроможна його знайти – якщо запитуватиме Його й буде боротися.
Приймаючи проблеми свого життя, як допущені Богом – із подякою та смиренням, ми закриваємо двері свого серця для розчарування та депресії, які є інструментами диявола.
Якщо хтось вважає, що розчаруватись або бути в депресії – це його особистий вибір, я хочу запевнити, що це лише ілюзія. Так, людина ухвалює остаточне рішення. Але в даному випадку це рішення, нав’язане лукавим – і наслідки матиме відповідні. Своїм розчаруванням і згодою бути в депресії ми відкриваємо для диявола двері до свого розуму й життя. Жалістю до себе ми лише вбиваємо свій потенціал.
Якщо у вашому житті виникла проблема або ж вам довелося перенести важку втрату - не усамітнюйтесь. Не шукайте тих, хто шкодує вас. Не порівнюйте себе із людьми, на ваш погляд, успішнішими. Не зосереджуйте думки на, власне, втраті чи рані. Навпаки. Оцініть те, що ви маєте, що можете, чим обдаровані від Бога, чого ще можете навчитись, і почніть це використовувати. Знайте: ваш справжній потенціал у сотні разів перевищує Ваші мрії.
Тому мрії - це перший крок до успіху. Вони допомагають розкрити здібності й таланті, дані Богом.
Другий крок до успіху - це чітко сформульований план, як здійснити свою мрію.
Третій крок: необхідно почати втілювати свої мрії через навчання і посилену працю. Примушуючи себе робити неможливе. І навіть якщо сто раз не вдалося, все одно варто зробити сто першу спробу.
Але, щоби ці зусилля не були марними, потрібно взяти Бога, Слова із Біблії та людей, котрі, долаючи втрати, вперто здійснюють свою мрію - собі в партнери.
Втрата – невід’ємна частина твого життя. Аби щось набути, потрібно щось втратити. Не навчившись програвати, неможливо виграти.
Уся суть не в тому, що ви втратили. І навіть не в тому, що ви набули чи досягнули. Суть у тому, що Бог створив кожного з нас для перемог. А вибір залишив нам. Важливо, як ви оцінюєте себе!!! Як деградація, так і повноцінність починається зі ставлення до себе. Говорячи собі: я розумний, ви починаєте поводитись, як розумна людина. Якщо говорити собі: я - люблячий, ви будете жити, як любляча людина. Якщо говорити собі, що ви цілеспрямовані, то обов’язково житимете цілеспрямованим життям.
Але якщо ви говоритимете собі, що ви - інвалід, то будете жити, думати, поводитись як інвалід. Згодитись із вироком, нібито ви - гірший за інших – це заживо поховати себе. Біблія вчить, що від слів своїх людина оправдається, і від своїх слів буде засуджена. Своїми словами ми формуємо себе, свій розум, характер, майбуття. Можна мати руки й ноги, але дозволити своїм думкам і словам сформувати себе як найнещаснішого інваліда. Навпаки, будучи інвалідом, потрібно примусити спрямувати свої думки й слова в Божий позитив. І дуже швидко Ви побачите себе людиною, створеною за Божою подобою. Ви побачите себе тим, хто долає перешкоди й досягає поставлених цілей.
У Біблії написано: «Що людина думає в серці своєму, така вона і є»!!!
Усі великі досягнення складаються із непомітних щоденних здобутків. Кожна перемога включає в себе довіру до Творця, віру в себе, посилену праці, дисципліну власних думок.
Це не поради психолога, це вказівка Бога, як вийти із біди тим, хто потрапив у неї. Запам’ятайте: із тієї проблеми, у якій ви знаходитеся сьогодні, є дві дороги. Одну пропонує Бог, даючи чіткі інструкції, іншу – диявол: вона дуже легка – потрібно просто змиритись і згодитись, що ви обділені, обмежені й приречені.
Можна втратити руку, але не втратити гідність. Можна мати здорове тіло, але бути інвалідом у розумі. Яке ставлення до себе ви матимете?
Проблему потрібно сприймати не як нездоланну перешкоду до твого успіху, а як виклик, урок, шанс. Не звертайте увагу на те, чого вам не вистачає. Акцентуйте її на тому, що ви хочете досягти. Зосередьтеся на меті, і Бог стане поряд із вами, аби щомиті допомагати вам долати перешкоди.
«Перемога, що світ перемогла – це Віра ваша!»

Пастор Церкви «Відродження», засновник ГО «Відповідь» Богдан Мудрієвський

Газета "20 хвилин":
У Тернополі шукають героїв для зйомок у кіно про ігроманів

Реальних героїв для зйомок стрічки про залежність від ігрових автоматів шукають серед тернополян і жителів області. Режисери запрошують до документальної картини людей, які постраждали від такої залежності, а також тих, хто захищає гральний бізнес.

– Невелику документальну зйомку готуємо для передачі “Відповідь”, яку транслюватимуть на телеканалі “TV-4”,— розповідає речник громадської організації “Відповідь” Надія Гербіш. — У стрічці хочемо показати емоції родичів, які живуть із людиною, залежною від автоматів. Знімальна група також хоче поспілкуватися з тими, хто зараз захоплюється такими розвагами чи захоплювалися в минулому. Також цікаво почути думку людей, які пропагують ігровий бізнес — добре, якщо під час передачі вдасться показати дискусію.

Відзнята стрічка, за задумом знімальної групи, мала б стримувати молодь від азартних ігор, показуючи передумови та наслідки таких захоплень.

Наразі про тривалість зйомки і час виходу готової стрічки на екран не говорять. Кажуть, що коли вдасться відзняти хороші історії для фільму, то його повну версію пропонуватимуть для показу у навчальних закладах міста.

Тим, хто хотів би долучитися до зйомок, розповівши свою історію, пов’язану з ігровими автоматами, просять зателефонувати за номером 8 (096) 657-28-79, або 42-04-06.

Тернополь 2008-08-10 15:25:23

Андрій ЯНОВИЧ
8(097)9330285

детальніше на: http://20minut.ua/news/128744

Отже, запрошуємо всіх бажаючих долучитися до написання і випуску газети "Відповідь"!

У вас є запитання? Ми знайдемо для вас відповідь!
У вас є власна думка? Ми її озвучимо!
У вас є скарги? Ми допоможемо змінити проблему на перевагу!

Отож, пишіть нам за адресою: редакція газети "Відповідь" Текстильна 2а

Тема номеру:

вересень: "Однорукі бандити. Права і обов"язки?!"
(пишіть усе, що стосується грального бізнесу та ігрових автоматів)

жовтень: "Неосвячений секс"
(пишіть усе, що стосується сексу до шлюбу чи поза ним)

автор і ведуча - Надія Гербіш
камера - Любомир Микетюк

автор і ведуча - Надія Гербіш
камера - Любомир Микетюк

Його приїзд сколихнув місто. Незважаючи на страшну негоду, на Співочому Полі зібралося понад п’ять тисяч людей – тільки для того, щоби почути його свідчення. Затуляючись парасольками від зливи, тернополяни й ті, хто приїхав сюди спеціально заради того, щоби побачити цю унікальну людину, горнулися один до одного й стояли тихо-тихо, ловлячи кожне його слово, вбираючи в себе його усмішку, світло й радість із його очей. Коли ж він попросив кожного підійти, щоби обійнятись із ним – Співоче Поле накрив настільки потужний заряд людських емоцій, що, здавалося, навіть повітря було наелектризованим – добротою, співчуттям, вірою, єднанням…
…Коли я вперше побачила його відео, то зрозуміла, що просто зобов’язана зустрітися з ним і розповісти іншим про його життя. Я просто зобов’язана сказати йому, наскільки великим є натхнення, яке виходить від його посмішки.
І байдуже, що мільйони інших людей уже говорили йому про це, байдуже, що в своєму житті від дав уже сотні інтерв’ю. Я була переконана, що, будучи слов’янкою, як і Нік, краще зрозумію його настрій, почуття, секрет його сили та оптимізму…
І коли нарешті ця зустріч відбулася – спершу на ексклюзивному інтерв’ю, яке він погодився дати газеті «Відповідь», згодом на прес-конференції, а тоді й на Співочому Полі в Тернополі – я не могла відвести від нього очей. Не могла пропустити жодного його слова. А коли спробувала сісти й записати свої враження – у мене нічого не вийшло. Залишилися лише слова, сказані ним, які запали в серце, як добре зерно надії.
- Мій батько - комп’ютерний технолог, - починає Нік свою розповідь. - Він працював на повну ставку, будучи при цьому пастором церкви. Мама працювала медсестрою на повний робочий день. І коли в них народилася дитина, яка потребувала значно більше допомоги, ніж зазвичай потребують діти, вони й не подумали здаватися: не розчарувалися в Богові, не віддали малюка в притулок, не покинули роботу чи церкву і навіть не перестали народжувати дітей. Завдяки оптимізму й непохитній вірі моїх батьків я став тим, ким є сьогодні, у мене є чудові брат і сестра (брат працює вчителем і одружений із медсестрою, сестричка закінчує медичний коледж і теж буде медсестрою), наша церква виросла й окріпла у вірі в Бога, а життя багатьох людей кардинально змінилося через це наше сімейне свідчення.
Я дуже вдячний своїм батькам. Вони - мої герої. Будучи християнами, вони виростили мене з відповідним ставленням до життя. Проте настав момент, коли я усвідомив, що мама й тато можуть підбадьорювати мене лише до якоїсь межі, оскільки самі насправді не розуміють, як це – бути в моєму становищі. У них є руки та ноги. А як ти можеш розуміти когось до кінця, коли сам ніколи не проходив через подібні труднощі?
Так що коли мені було 8 років, я вже був готовий здатися. І те, що я живий сьогодні – лише завдяки Богові. Він дав мені силу через той час, який я присвячував для стосунків із Ним, молитви, читання Біблії та через те, що я тримався за дані Ним обіцянки стосовно того, для чого я тут і де я буду опісля. І я розумію, що самотужки я цього всього не можу здійснити. Мені потрібен Бог. І Бог допомагає мені пройти через все, що доводиться проходити. І тільки Він каже мені, що все буде гаразд…
Я багато подорожую по світу – мільйони людей слухають мене. Чи це тому, що я весь такий досконалий? Ні!!! Але я намагаюся відповідати тому образу, який Бог передбачив для мене.
Багато людей, які бачать відео про моє життя, гадають, що все це – лише підробка, фотомонтаж. Проте, побачивши мене живого, починають вірити в чудо!!! У Індонезії 120 тисяч людей прийшли на зустріч зі мною, щоби пересвідчитися в правдивості відео. Я сподіваюся, що багато з них повірили в Бога, побачивши мене й почувши мою розповідь. До того часу вони переглядали DVD – але це не торкнулося їхнього серця. Тому я знаю, що не можу сидіти вдома, у Каліфорнії, і тиражувати диски. Мені необхідно їздити в різні країни, щоби заохотити людей вірити в чудеса. Крім того, у мене є дуже особливе служіння – служіння обіймів. Хоча я не маю рук, зате я маю велике серце – і кожен бажаючий може підійти до мене й почути, як воно б’ється – я свято переконаний, що це не залишить нікого байдужим.
І якщо хтось каже: «О, як Бог може мене використати, що в мені такого?…» То я доводжу, що якщо Бог має план для мене, то Він має його для кожного.
Люди бачать оптимізм і радість у моїх очах. Але я не завжди такий. Залишаючись наодинці з собою, я часто переживаю біль, сум, страх. Інколи мені буває насправді дуже важко. Трапляється навіть таке, що я прокидаюся, і мені просто хочеться плакати. Але я кажу собі: «Нік, якщо ти зараз не помолишся – то цей твій день буде й справді важким». А ще, коли я себе почуваю кепсько, я телефоную до свого друга, вчителя, порадника, мотиватора – називайте його як завгодно – дядька Віка, й кажу: «Дядько Вік, я втомився. Я подорожую по світу 40 тижнів на рік, говорю з мільйонами людей лицем-до-лиця понад 250 днів з можливих 365, практично не бачуся зі своїми рідними… Але я ж лише слабка людина, і мені потрібний відпочинок!!!». Дядько Вік спокійнісінько вислуховує мене й каже: «Розслабся, Нік. У тебе буде ціла вічність, щоби відпочивати. А поки працюй, скільки зможеш».
І коли мені все ж випадає можливість благословенного відпочинку вдома, я використовую його дуже дивним чином - дивлюся романтичні комедії, іду на пляж, слухаю музику, яку зазвичай вмикаю на повний звук, а ще – пишу слова до пісень. Найчастіше це любовні пісні про мою майбутню дружину. Проте найкращі з моїх робіт – це пісні про те, як Бог любить мене, а я - Його.

Запитую Ніка про його дитинство. Усмішка з легким відтінком суму пробігає по його сіяючому, натхненному обличчі.
- Уряд Австралії допоміг мені ходити до звичайної школи. Там побудували пандуси на сходах, забезпечили мене людиною, яка би допомагала мені в класній роботі. Важче було в перші роки навчання, а вже в середній школі я почувався нормально. У мене вже були друзі, ніхто мене не дражнив. Я зрозумів: інші будуть думати про тебе так, як ти сам про себе думаєш. Якщо ти себе шкодуєш, інші тебе шкодуватимуть. Тому я намагався поводитися звично, і бути тим, ким я є, жартував, сміявся. Коли мої друзі грали футбол, я грав із ними – відбиваючи м’яч головою. Коли вони їздили на велосипедах - я катався на скейтборді.
Відповідно до мене й ставилися. А ще мене дуже надихнула відома авторка книги «Джонні» і прототип головної героїні однойменного фільму - Джонні Еріксон Тада. Вона інвалід, і моя дуже хороша подруга. Ця жінка також написала відому пісню: «Круто бути в інвалідному візку». Малим я піддавався на дражніння дітей, але потім почав слухати цю пісню – і це мені дуже допомогло.
У дванадцять років я запросив Ісуса в своє серце. До того часу я вже отримав відповіді на запитання, які мене турбували в дитинстві, - прочитавши історію в Біблії про сліпого чоловіка.
Ніхто не розумів, чому той хлопчик народився сліпим, так само, як ніхто не розумів, чого я народився таким. Батьки говорили, що це відомо лише Богу. Але Ісус сказав, що це сталося для того, щоби проявилася сила Божа. Коли я це зрозумів, хвиля віри й миру зійшла на мене, і я почув, як Бог у моєму серці запитує: «Нік, ти довірятимеш Мені?» Це було єдине Його питання. І моя єдина відповідь Йому була: «Так, Бог, усе це складно. Я не розумію цього. Але я довіряю Тобі, Твоїй благодаті, любові та милості». Коли я був маленьким, то молив Бога про зцілення – я мріяв, що в мене виростуть руки та ноги. Проте зараз безмежно вдячний Богові, що цього не сталося. Люди, яким я розповідаю свою історію, розуміють, що мені довелося пройти через багато-багато болю. Але вони також бачать радість Божу в моїх очах – і розуміють, що причина щастя захована зовсім не у фізичному світі й не в обставинах, а значно глибше. І значно гірше бути інвалідом у розумі, світогляді, ставленні до життя, ніж бути людиною із обмеженими фізичними можливостями.
Тож із п’ятнадцяти років, довіряючи Богові, я закінчив середню школу, поступив в університет, щоби здобути освіту в спеціальностях «Бізнес» і «Фінансове планування». Коли я досягнув «екватора» в навчанні, то почав займатися ораторською діяльністю.
Одного разу мені довелося говорити перед трьома сотнями студентів, і для виступу мені дали всього сім хвилин. Та вже на третій хвилині половина дівчат ридала. А одна дівчина, що сиділа посередині аудиторії, просто плакала, плакала, плакала. Всі дивилися на неї, і вона почувалася присоромленою. Тоді дівчинка підняла свою руку й сказала: «Мені так незручно, Нік, чи можу я підійти й обійняти тебе?» І вона вийшла й зробила це перед усіма. Та мить змінило моє життя: усвідомлення того, що я можу впливати на когось так сильно. Тоді я збагнув свою мету. Кажуть, життя без мети – це життя без значення, життя без значення – це життя без надії. А в мене появилася мета – і надія.
До того довгий час я не знав, чому я тут. А жити на землі, не розуміючи, для чого, хіба є у цьому сенс? Нова ціль усе змінила. Ціль може змінити життя будь-кого. Її може знайти кожен: незалежно від обставин, Бог має ціль і план на життя кожної людини.
А ще, будучи маленьким хлопчиком, я мріяв мати людину, на яку міг би рівнятися – людину в моєму стані, яка чогось досягнула в житті. Проте, цього так і не сталося. Зате я зміг стати такою людиною для інших. А коли на одній із моїх зустрічей із людьми молоді батьки піднесли до мене маленького хлопчика без кінцівок, лише з маленькою ступнею на кшталт моєї, у моєю серці зародилася нова мрія: щоби колись, коли цей малюк виросте, ми з ним могли разом продовжувати наше служіння. Я вірю, що я буду прикладом і заохоченням для цієї дитини.

Приїзд Ніка Вуджисіка до України став його першим знайомством із Європою, незважаючи на те, що обоє його батьків – вихідці із Сербії. Але, як він пообіцяв, не останнім. З нетерпінням його чекатимемо…

Надійка Гербіш

Нік дає прес-конференцію, організовану ГО "Відповідь"

Незважаючи на непогоду, на Співочому Полі зібралося понад 5 тисяч людей, щоби послухати виступ Ніка



Фотографії - Романа Гураля

Фото Любомира Микитюка

Уявіть собі людину, яка майже до тридцяти років практично не виходила з дому, не обходилася без сторонньої допомоги, не мала жодної цілі в житті, і все ж змогла побороти свої комплекси, страх і депресію – щоби стати натхненням і мотиватором ще для багатьох-багатьох людей.
Коли Анжела Почекайло розповідає свою історію, складається враження, що все її дитинство та юність були пересипані болем і помережані чорним флером суму, безвиході та страждань. Діагноз «дитячий церебральний параліч» визначив подальшу долю дівчинки: постійний догляд, залежність від інших, чотири стіни, спеціалізована школа за тридесять земель від дому, знущання однолітків, біль, безсилля, депресія. Анжела закінчила тільки три класи спеціалізованої школи в Цюрупинську: мама, на руках у якої крім десятирічної Анжели була ще п’ятирічна донька й новонароджений синочок, забрала її додому, бо перебування дівчинки у спецзакладі стало нестерпним. Няні закривали її саму в кімнаті, щоби вона зайвий раз їх не турбувала, діти ображали. І хоча Анжела любила вчитися, на цьому її освіта припинилася.
- Вже тепер, коли мені майже 30, я знову повернулася до математики, - сміється вона. – Мій друг Тарас Пастушенко навчає мене азів. Зараз проходимо математику за третій клас.
Окрім математики, Анжела захоплюється малюванням. Творить свої перші малюнки. Враховуючи те, що в неї порушена координація, а руки так і не навчилися досконало тримати ручку чи олівець, кожна її картинка – це подвиг.
Анжела любить читати, слухати радіо. Зрештою, останнє й змінило її життя.
Живучи в замкнутому просторі, спілкуючись із обмеженим колом із дитинства знайомих людей, дівчина мріяла про нові зустрічі, які пробудять її від одноманітності свіжими барвами, покажуть їй хоч крихту того світу, за яким вона кожного дня спостерігала з вікна, але ніколи не була його учасником. Тому, як тільки чула новий голос ведучого на радіо, одразу ж телефонувала – знайомитися. Саме там вона вперше почула голос, який тепер щодня з нею. Голос, який приніс у життя дівчини стільки інформації, стільки оптимізму й заразної віри в щастя, що став рідним.
- Кращого друга, ніж Тарас, не можна собі уявити, - розповідає Анжела. – Він не лише телефонує щодня, щоби підтримати мене, навчає мене, але й часто вивозить до церкви, на зустрічі спільноти «Віра і світло», навіть у кількаденні табори на природі, де ми вивчаємо Слово Боже, спілкуємося та просто насолоджуємося життям. Тарас відкрив мені друге дихання, за що я йому дуже вдячна.
Усі радіо-ведучі – Анжелині друзі.
- Радіо дуже допомогло мені. Я теж мрію працювати на роботі, де могла би підтримувати, мотивувати, підбадьорювати та надихати інших людей – на гарячій телефонній лінії, наприклад. Допомагати іншим – це моє покликання. Друзі називають мене антидепресантом, - сміється дівчина.
А поки Анжела не знайшла такої роботи, то на добровільних засадах створила клуб для інвалідів «Країна мрій» при обласній організації «Довіра» і є його президентом.
- Нам дуже потрібні матеріали для зустрічей: ігри, цікаві публікації, книги. Моя мета допомогти інвалідам спілкуватися між собою, зацікавити їх, повернути їм віру в життя. Якщо хтось матиме змогу допомогти нам якимись матеріалами, ми будемо дуже вдячні.
Сама для себе Анжела соромиться просити допомоги. Намагається бути задоволеною з того, що має, а про решта звертається з проханнями до Господа.
- Анжелка цілими днями молиться. Інколи мені доводиться забирати від неї вистиглий сніданок, бо вона, поринувши в молитву, забуває про все, - розповідає мама дівчини.
Та попри Анжелину невибагливість, у неї є багато потреб. Щоби кожен, хто матиме бажання допомогти дівчині матеріально, міг це зробити, скоро відкриється банківський рахунок (ми одразу виставимо реквізити на блог), а хто хоче поспілкуватися з вибуховим джерелом оптимізму й почерпнути життєвої енергії – може зателефонувати за телефоном 80967985304. Можу гарантувати, що вашому дзвінку там завжди будуть раді.
Надійка Гербіш.